Навіщо дітям малювати?

    У школах Стародавнього Єгипту малювання вважалося необхідним предметом. Це був шлях оволодіння грамотою, адже сам характер ієрогліфічного письма вимагав вміння зображувати людей і предмети. Здавалося б, сучасна кирилиця або латиниця не пов'язані з художніми навичками, але і зараз багато педагогів переконані, що малювання має передувати письму. Помічено: діти, які багато малюють, швидше і легше навчаються письму, бо малюнок добре зміцнює руку.

    У Стародавній Греції теж шанували малювання і навчали йому дітей раніше, ніж усім іншим навичкам. З погляду еллінських художників-філософів, світ гармонійний і впорядкований, його закономірності можна виразити і в строгих лініях, і в математичних формулах. Вважалося, що, малюючи, діти осягають і красу світу, і його закони, проходять ази геометрії і розвивають просторове мислення.

    Художники епохи Відродження пов'язували малювання з розумовою діяльністю. Мікеланджело говорив: «Малюють головою, а не руками». Великий італієць підкреслював, як важливо для художника володіти розвиненою уявою, точної спостережливістю, хорошою пам'яттю. Але, виявляється, існує і зворотний зв'язок. Сучасні психологи стверджують, що виконуючи тонку роботу, можна розвивати мозок. До того ж у дитини, який багато малює, удосконалюються образне мислення і пам'ять, виховується смак.

      Художник і педагог Г.А.Гіппіус стверджував: щоб навчитися малювати, потрібно навчитися розмірковувати, порівнювати, відчувати, а це необхідно всім людям, і розвивати ці якості бажано з дитячого віку.

Прав був Дідро, який писав: «Країна, в якій навчали б малювати так, як вчать читати, перевершила б скоро всі країни у всіх мистецтвах.

    У істориків є таке спостереження: розквіт науки і мистецтва в різних країнах часто збігався з періодами, коли малювання займало одне з провідних місць в освіті та вихованні. І це можна пояснити: малюючи, дитина розкріпачується, виражає те, що притаманне тільки йому, тобто розвиває свою індивідуальність, стає творчою особистістю.